[Key Lo]

В понеділок гуляли з Максом і Міленою ввечері. Так вже сталося що виходжу з ними гуляти коли людей небагато. І чесно кажучи - чим старші стають тим рідше виходжу. Не можу пояснити сама собі чому так.

Чи то стидно, чи то боляче.

А тут забрели в двір художньої школи і потягло мене у середину. А там закрутилося. Побачила свою викладачку з живопису, та підтягла директрису і якось враз ми стали записані на гурток малювання в дошкільну групу. Безплатно 6 академічних годин на тиждень. Це три півторагодинні заняття з живопису в нормальній дитячій групі, з нормальним викладачем.

Я тішилася і боялася водночас. Але в середу все ж пішла з Максом на перше заняття.

Вихователька підтискала губи і відводила погляд. Макс не хотів її слухати, малював те що йому хочеться, карлякав, змішував на палітрі всі фарби і не хотів мити пензлика.

Мене в кінці заняття просили фарб йому не давати, "Бо ж інші діти дивляться! Давайте фломастери"

А у мене зустрічне питання, якже я буду давати фломастери коли всі навколо з фарбами, він просто почне відбирати фарби.

Коли спитала чи треба приносити коробку на фарби вихователька почала ухилятися від відповіді і натякати що ми ходити довго не будемо...

Виходила з заняття ображена.

Але сьогодні. Це просто ні в які рамки не лізе.

Дівчинка, що сиділа від нас по сусідству розлила воду... пішла до виховательки... Вихователька в ту ж мить відсадила її від нас сказавши їй що Максу треба більше місця. Сказано це було так, ніби це Макс розлив воду...

А далі я пояснювала як мити пензлика і як це зачасту буває з Максимом він бурно і голосно реагував на будь яке втручання у його процес малювання... Кричав епізодично і не серйозно, швидко заспокоювався. Я попередила що наш адаптаційний період до нових вимог в межах двох тижнів далі кричати не буде... але намарно

У результаті впродовж заняття нас попросили не кричати, приходити на іншу годину поки нема дітей, взагалі піти в іншу групу, а ще краще малювати вдома. Поскаржилися що вони страждають від нашого перебування. І гвіздок програми: " Увійдіть в наше положення, увійдіть в положення мамочок цих дітей!". І все це сказано так інтелигентно... з заламуванням рук...

Чесно? Мене це не те щоб розлютило... швидше розчарувало і змусило зібратись до купки.

Виховательці порадила хай її мамочки входять в моє положення. Мені дитину треба вчити. Я ж її не на одинці зрештою лишаю, а перебуваю разом з дитиною на занятті. З півтора години заняття їх турбували криками аж раптом 5 хвилин і те сумарно.

Макс з рештою нікого не бив, не кусав, нічого не відбирав. Не бігав по кабінету. Він просто бурно реагував коли я намагалась показати йому щось нове в малюванні. І я пошлю будь кого хто мені буде тикати в його крики. Ну не вміє він ще себе контролювати в цьому плані. Не дано ще нам. Вчимося як і усьому іншому.

Короче висновок - нічого Макса там навчити не зможуть бо навіть спробувати не намагаються. Нормальний викладач з живопису в моїх очах перетворився на безсердечну гадюку, яка любить щоб вихованці були виключно зручними.

А найбільше дратує той факт що дітям без проблем розвитку відкриті будь які двері. А дітям з особливостями виключно платні. Дискримінація відчутна надзвичайно сильно.

От вагаюся чи йти скаржитись деректрисі чи ні... Для неї я просто колишня учениця. А вихователька групи то співробітник

@темы: Предел гордости

Comments

[L.Rey]

Надеюсь гугл переводчик правильно все перевел...в обществе всегда было отношение к громким и активным детям как к невоспитанным.а уж если есть какие то особенности развития...туши свет. Сейчас новое поколение становится более терпимым, но это медленно всё происходит конечно(

[Key Lo]

L.Rey, переводчик перевел правильно. У нас общество в принципе как все тот же ребенок с особенностями -ничего не вижу, ничего не слышу, ничего не говорю и вообще знать не хочу.

Меня лично вводит в уныние цена на его образование