Ох ти ж... Скільки нових текстів...
Правильно це ж не фікція, це справжнє мабуть...
Враження що мене використали з цією грою, переключили на себе всю увагу щоб просто тупо кинути.. ти собі живеш далі, а я не можу навіть переналаштуватися, бо я була вся у цій грі і виключно для тебе. Бо ти навколо мне. В моєму домі, в моєму саду, в моєму житті.
я реально думала що винна у твоїх почуттях і що ти пропадаєш як автор через мене
Але знаєш... Зараз схоже як людина зламалася саме я.
Я хочу розтовкти власну голову об щось і не відчувати на тебе цієї вселенської образи на на те що ти все наше спілкування назвала фікцією, в просто як завжди кинула.
Ось це твоє "спишемся через рік" це що?
Для експерементального спостереження, чи я ще дихаю?