Розчарована.
Писати не хочу, працювати не хочу
Грати ніби було весело але не те
Чувак підбиває на гру, яка мені не потрібна
Хз...
Тре  трохи змусити себе дописати ті тексти по еротиці і квантовій Україні


 Зрештою, для чого я їх почала

@темы: думки/мысли

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Він мене кинув на ліжко, прикрив лице подушкою і дусив, залишив на руці гематому, воно болить.
Не вбив, я думала що вб'є
Кричала що дурна, що вбивають.
На всю вулицю.

Ніхто з сусідів не прибіг, ну ясне діло, кому тре...
А могли б, було ь краще, я могла викликати поліцію, чому не викликала?
Могла поїхати знімати побої, чому не поїхала?

Тварина  вернувся через годину демонстративно мовчав а потім прийшов щ аргументами. Мовляв він п'ять років працює , прикинь, я теж!
Він платить по кредитах, окей, давай я платитиму!

Ти не розумієш, у мене позови!
А в нас діти!!!

Ти мене тридня била .. 
В щиколотку і по руці, вдар у щиколотку і руку, навіщо душити???

Сука...

@темы: жизненное

---

На пам'ять від Лель

Посвящение:

Читателям. Спасибо что тыкнули в голсовалку и мы нырнули в эту историю.
Тадеушу. Пожалуйста, свали из моей головы. Это очень больно. Я устал. Можно я не? Ведь можно?
Моим психотравмам. Без вас, суки, мне было бы легче. Но скучнее.



Окей, людино...

---

Рівень втоми: стою під Ащаном в восьмій ранку і реву, бо хочу кави.

Дочка каже: потерпи до вечора, вечором завариш.

@темы: раздвоение личности

---

Три солодких миті, чернетка

Мабуть це була любов з першого шматочка. Саме так. Не солодке і не прісне, повне  смаку тістечко, здається грало на кожному з рецепторів, перетворюючи звичайну мить на дещо несподіване, повне емоцій та ендорфінів, непередаваного  щастя.

Хто хоч раз був здивований та осяяний смаком — той зрозуміє.

Зореславу здавалося, тієї миті він оп'янів і прокинувся одночасно. 

Був ранок. Новеньке, недавно відкрите кафе сяяло охайністю та свіжим дизайном. Булочки та тістечка відкрито лежали на стелажах. Пахло так, що одночасно текли слюнки та паморочило від бажання вгризтися у рум'яні та пухкі боки… гіркий аромат кави лиш підкреслював тонкий запах яблучних штруделів та вишневих кексів, медових тістечок під пишними кремовими шапками. 

Кліпнувши декілька раз очима, хлопчина розгублено дивився на порожню тарілку з візерунковим слідом якоїсь солодкої поливки та сиротливо полишену гілочку  м'яти одним боком заглазуровану білим шоколадом. Він дивився на ту гілочку ще декілька секунд, перш ніж і її  з'їсти. Потім похапцем розирнувся у пошуках офіціанта і лише тоді згадав, що тут самообслуговування. Єдиний пекар виднівся за скляною вітриною виробничої зони, і якраз щось виглядав у привіткритій печі. Рудий, з чорною банданою на голові, точно худими плечима.

Задоволено купивши ще з десяток тістечок він йшов на нову роботу уже взовсіміншому настрої.

***

Наступного ранку Зареслав прямував у ту пекарню вже цілком ціленаправлено. Впевнено замовив те ж саме у касира за прилавком, із задоволенням приземлився в кутику біля вікна, взяв тістечко двома руками, вгризся в нього та… нічого не відчув. Це було не те. Не той смак, не та текстура… навіть м'ята на тарілці виглядала не так. Спочатку було не розуміння, потім розчарування. Потім погляд сковзнув у сторону вітрини-пекарні… 

Шукав знайому фігуру пекаря, якого бачив тільки зі спини, та не знайшов. Пара молодих пекарів хлопець та дівчина більше були зайняті один одним ніж роботою. Та й рудих і худих там не спостерігалось.

Уже потім, беручи ще одну каву з собою Зореслав поцікавився у касира хто готував тістечка вчора, на що почув вкрай ємгу відповідь: "інша зміна".

1. Дем'ян

Нове кафе, нова робота. Не сказати що хлопцеві тут подобалося більше ніж на попередньому місці. І не сказати що на іншій пекарні, де він працював за сумісництвом,  — веселіше, однак  …

Було дещо, від чого хлопчина не міг відмовитися. А точніше від декого.

У нього був персональний постійний клієнт. Як сміялися на роботі — гурманистий поціновувач.

Дивний чувак, який спочатку приходив у кафе щодня, брав один єдиний мафін каву і кривився або по-дурному усміхався. Кривився він виключно у ті зміни, в які не працював Дем'ян. 

Згодом дивак просто почав заглядати у вікно, витріщався  у вітрину, натрапляв поглядом на  рудого пекаря і лише тоді заходив усередину і отоварювався. Або не знаходив його і йшов геть.

Це спочатку бентежило Дем'яна, лякало, потім злило… Та якось непомітно дивний поціновувач смачних тістечок просто став звичним ранковим явищем. Як дзвінок будильника, наставлений так, щоб лиш трішки роздражнити перед справжнім пробудженням. 

Зрештою Дем'ян звик. Звик та призвичаїлися до дивака настільки, що у якусь звичну  мить, коли помінявся з напарниками зміною, та не помітив зранку свого власного сталкера — відчув розчарування. Це відкриття було настільки приголомшливим, що змусило Дема придивитися до незнайомця уважніше, хоча би зрозуміти що саме його приваблювало саме в його тістичках, та чи тільки до них?

***

У його постійного ранкового гостя  були темні очі. Настільки темні, що можна було назвати їх вугликами. Волосся кудлате та нестрижене, стирчало темними  вихрами врізнобіч, підкреслюючи  бліду і вкрай чутливу  шкіру. Варто було Дем'янові  відлипнути від  печі і встати за прилавок позаду касира, стрельнути своїми очима у його, як  зазвичай бліді  щоки дивака залило відвертим рум'янцем. Настільки чарівним, що Дем'янові дійсно перехопило подих …

Мабуть саме з тієї миті Дем вже не міг відноситися до цього гостя як до всіх інших. Його бентежила його думка про кожне з тістечок, які він купляв та забирав із собою. Зізнатися собі, що бентежило у ньому не тільки думка про кондитерське мистецтво,  Дем не наважувався.

Тому просто дивився на нього у відповідь, нишком, як тільки була на те змога.

Хлопцеві було за двадцять. Завше охайний і вкрай рідко — розстріпаний, він влітав в кондитерську  рівно о восьмій п'ятнадцять ранку , по понеділках  брав чорний американо і шоколадний фондан,  якщо не було фондану, хапав те тістечко, яке стояло ближче до краю. Опускав очі, тупився у свій гаманець, поки витягав купюри, і швидко забирався геть.  Дем'ян мабуть вивчив за весну всі його сорочки і брюки, непомітно для себе якось запам'ятав що по середах цей чувак носить зранку мокасини, а понеділок завжди розпочинається з начищених до блиску мештів. До п'ятниці лоск з пацана злітає як шкіра зі зімії, хоча, на початку тижня він завжди сяє як нова копійка.

Найдовше у кондитерській він бував по п'ятницях. Саме у ці дні він повертався  у заклад ще й увечері. Замість міцної кави брав порцію лате з карамеллю, дві три шоколадних цукерки, чи пару тістечок та сідав біля вікна. Завжди лицем до залу і просто втикав крізь прозору чашку в сторону вітрини-пекарні. Дем'яну здавалося, той його погляд пронизує його через весь зал і прозоре, натерте до блиску скло.

Але скільки б раз він не дивився у відповідь, то постійно натрапляв на відсутній вираз обличчя. Незнайомець був сам у собі, у своїх думках. Втомлений, замріяний, відпочиваючий… і ні краплі натяку що він дійсно дивився на Дем'яна.

Шкода.

Мрії… Ті дні, коли доводилося мінятися змінами, відпрошуватися, запізнюватися — всередині відчувалося розчарування від того що не зустрів цього вічно поспішаючого, задуманого гостя. 

Початок літа Дем'ян  відчув не теплим вітром і не душними  буднями, а легкими сорочками незнайомця. Рукава якось різко стали коротші. Комірці все частіше відкривали його погляду яремну впадину, дозволяли прослідкувати вигин точеної шиї від ключиці до вуха, відмітити як гуляє гортань та адамлве яблуко під гладко вибритим обличчям.

 — Доброго ранку. Як завжди? — Дем'ян привітався і спитався першим. Касир відійшов до вбиральні і це була мало не єдина мить, коли з ним вдалося перекинутися парою слів. Майже силоміць змінив тим питанням вже звичний взаємний ритуал і у відповідь впіймав здивований погляд і ніяковілу усмішку.

— Перепрошую? — голос у нього був низький, по чоловічому хриплий, добре зламаний.

— Подвійне експрессо і фондан. — Дем'ян не очікуючи відповіді запустив потрібну програму на кавовій машині, коли в спину долетіло розгублене.

— О так…

Сіпнуло від тої фрази внизу живота  добряче, так що аж закортіло закусити губу від хвилювання.  Багато сил вартувало, щоб повернути на власне обличчя спокій і запакувати кляте тістечко. Важче було уйняти тремтіння в пальцях.

Коробочку і стакан незнайомець схопив так швидко і  ще швидше втік, що бідному Дему здалося, що той якщо не побачив, то відчув як саме на його слова  відреагували.

Якщо це дійсно так, то хлопчина більше ж не прийде.

"З чого б це йому зрозуміти? Він що, бачить крізь твою потилицю? " — на власні переживання товкмачив внутрішній голос, — "Чи може на твоєму обличчі написано про виключно задній привід?"

Звичайно ж ні. 

Там і про зацікавленість зазвичай не написано. Бо хто такий Дем'ян? Пекар-кондитер, іноді підміняючий  касира-продавця. Де він? В надрах пекарні, за склом, об'єкт для спостерігання.. Як в старій приказці, вічно можна дивитися лише на вони воду і як працює інша людина…

І від тої думки чомусь із неба на землю опускало та пржбурювало з незвичної мрійливості в розпач.

• Зореслав

Дивно мабуть, але ноги несуть у кафе навіть у сні. Там незнайомець, як вперше, підіймає на Зореслава свій  ясний  погляд. Рум'янець грає на привабливому, розпашілому від печі  обличчі і навіть видно дрібні бісеринки поту між прилиплих до чола коротких пасем русого, з медовим відливом, волосся. Очі в нього темно-сині під короткою стрижкою. На щоках розсип картатих веснянок, рожеві мочки вух на світлі відсвічують майже примарним пушком. Гострі вилиці, квадратне, підборіддя під м'яким їжачком легкої небритості. Вкрай чутливі, на вигляд, губи. Мабуть, побрий його, відрости волосся, приховай пласкі груди і можна сплутати це диво з дівчиною. 

Зореві як щойно пам'яталася їх перша і єдина недорозмова. Смак тістечка захопив настільки, що підійшовши за ще одним  Зореслав спочатку розгубився від несподіванки, а потім знітився. 

— А касир?..  — погляд все ж не зміг відірвати. Плечі в рудого пекаря  виявилися широкі-широкі, худі, куткуваті, такі ж худі руки увиті жилами від зап'ястків і до ліктів. Далі там, під тонкою шкірою,  витками один на одному лежали м'язи. Ховалася вся  ця краса під широкими зеленими рукавами  футболки. На грудях фірмовий бейджик  сповіщав  ймення цього талановитого чуда: "Дем'ян". 

— Касир відійшов, — різкувато відповідґв той самий "Дем'ян",  дивлячись колюче-колюче. Зореславу то було геть зрозуміло, сам би споглядав їжаком на таке відверте роздивляння. Тим більше що приходити він намагався лише у Дем'янову зміну. Що поробиш, тістечка в нього були надто смачні, не такі як в інших

— Фондан загорніть з собою, дуже смачно… 

Хлопець ніяк не відреагував, якось повів широким худим плечем в сторону, наче скидав з нього чужу руку… а може і Зорів погляд. Пакував тістечко швидко, не задумуючись, навіть не забувши вкласти у середину заглазуровану шоколадом м'яту. 

В ту мить за прилавком пекарні було гаряче і те "гаряче" не рятували навіть кондиціонер, прочинене вікно і прохолодний ранок разом узяті.

—Смачного. Приходьте ще, — буркнув  рудий кондитер. І дуже кортіло на те відповісти щось на кшталт: "обов'язково".  Натомість Зореслав знітився. Мабуть, не варто було так витріщатися.

Кивнув, і щоб не стояти стовпом та не поїдати очима хлопця, поспішив вислизнути з закладу. Лише потім згадав, що так і залишив на столі свою каву.  Добре що дрібну сумку-рюкзак так і не зняв зі спини.

*** 

Пам'ятається в ту кондитерську-пекарню Ростик зайшов зранку чисто випадково, від нічого робити, приїхавши занадто швидко на нову роботу. Та якось непомітно те спонтанне рішення перетворилось  у майже щоденний ритуал. В якому кава і тістечко займали лише частину справжнього сакрального дійства . Левову частку таїнства було присвячено спогляданню довгої, на всю стіну вітрини, за якою працювали кондитери та пекарі. Там творилося справжнє диво. Народження смакоти  чи, радше, її неймовірно чарівне створення. Погляд Зореслава вихоплював з-поміж інших того єдиного, чиї сині очі, схоже, полонили навік.

 Дем'ян був довготелесий, худий та жилавий, весь увитий тонкими, з вигляду твердими та пружними м'язами. Він любив пов'язати хустку на чоло, коли працював, не даючи поту стікати до низу. А ще закусував нижню  губу, коли з кондитерського мішка видавлював крем. І те він так чуттєво робив, що часом думки Ростислава несло геть не за кремом .. а за тими долонями і довгими, худими пальцями. Уявлялись вони геть не на кондитерському мішку і зовсім не  в рукавичках, поплямованих кремом. А на власному обличчі, шиї, стискаючи соски, а ще краще все те, що періодично нило від самотності між ніг.

@темы: рассказы-ориджинал

---

Новий можливий співгравець, нова співрозмовниця, новий для мене жанр - світла романтична історія.
це варто освоїти та зрозуміти.
Обидва і Баканеко, і Несс , схоже, не страждають ускладненням, так як я... не створюють подвійне, потрійне дно... тож я біля них навчусь писати без"дна", про "щире". Тож це буде хороший досвід.
По грі з Лель... ну я тут нічого не зроблю. Я її ревнувала як подругу і співгравця, співрозмовника, а не як можливого претиндента у коханці. Ну блін...
Окей, забули. Я спробую привітати її після її дня народження, щоб не портити їй її днюху.
Я б хотіла співавторство, але не вважаю це можливим. На мейхемі вона забороняла брати свого персонажа... тож... не думаю що тут буде щось нове.
Спитаю за Кортеза і Айварса, але вони мені не потрібні насправді, 
Тай не вбачаю я після двох обломів, що з нею можна працювати як співавтором. Та , круто пише, але занадто експресивна і виносить мозок, ще й може забратися на рік, в таких умовах нічого не сплануєш.
Тобто то що вона від мене втекла - вона не пам'ятає, те що я їй не відповіла один раз - то блін я зрадник...

Її подарунків я не забуду і ціную за них я винна і своє відроблю коли вона попросить сама. Якщо вона перша не напише, я теж більше не буду цього робити. Зрештою ті її нервові повідомлення в телеграмі я бачила - згвалтовані жінки у сні, звинувачення що я її зламала (я дійсно так подумала) звинувачення що я їй написала...
Ну пох...
Вона затягла мене знову в гру і кинула. Я цього чекала, от чесно... Хай би що вона не верзла про мої маніпуляції словами, вона це все назвала фікцією, тим що вкрай важко їй для всіх вдавати. Я ламати не збираюся - не хочеш, не роби. Просто не єби мозок. Ти єбла з Кортезом, потім Женька зі всіма своїми іграми, потім ти єбла з коханням і фікціями.
Нахуй. 
Я тільки тепер відчула що живу. Так що дякую Лель що дала подивитися на стосунки по мережі у співвідношенні з собою. Мені таке не треба.

@темы: жизненное

---

Чому я закрила свій щоденник? 
Бо я не хочу щоб його хтось читав і робити закриті запис я тоже не хочу Я втомилася від цього всього.
Втомилася від Лель. Втомилася від себе.
Сумую за Женькою яку я ніколи Женькою  і не називала.
Але дивлячись сьогодні на те як летів безпідотник на Кремль -  я була щаслива.
Наче здійснення бажань.
Найпотаємніші мрії. Просто тут і це відео єднає всіх українців.
Я розумію що якби я все вона спілкувалася з Ноа... Я би давила в собі цю радість.
І я була рада сьогодні, що моя радість повноцінна сьогодні.
Це круто 

@темы: думки/мысли

---

І не думала, що таке станеться, але читати саме такий тет-а-тет я не годна.
Ну нахрен. У мене розрив шаблону, Ставр пробач, ти був прикольним, але в такому амплуа ні-ні-ні...
Я розумію, що пані Автор такого хотіла і пропонувала Пташечці... І то її власний кінк, ну окей. На те вона Автор.
Написано класно, але читати більше не буду. Мене пробиває на ржач, особливо від Аарона зі свічечками

@темы: фанфики(не мои)

---

Справа не в хлопцеві чи дівчині ...
Справа в тому що обираючи між " стабільно зрозуміле майбутнє і цілі"  і між "а завтра ти мене проженеш бо я викликаю надто багато емоцій" я виберу перше. 
Вибач, можеш скільки завгодно розказувати що це все жарти, чи що кохаєш, але різниця в тому що моя "любов" до друга, рідної людини не зрівняється ось з тим, що вкладаєш у слово ти.
Я так само дивлюся на речі і думаю що, о, воно б сподобалося Лель...а може не сподобалося?
Бо хіба я знаю яка Д'Лелт справжня? Вона ж ні разу на показала себе справжньої... Хоча .. ось та, утікаюча, і розказуюча що все фікція, що я вправно маніпулюю словами, може то і є справжня Лель?

Знову мені у вуха :"мені так  важко, не пишеться, фікція"... І в той час набивати іанфіки, які не важко, які не фікція 
Сама тягла в гру, розказувала що хочеш, що тобі потрібно, що ти так давно не грала, що так горить .. і знову втекла... По твоєму, я буду вставати на ці граблі втретє?
Ти ж знала, що я так скажу :не хочеш не пиши . Не хочеш- не спілкуйся . Бо я тебе поважаю.
Хоча , який тепер у тому зміст?
Ти просто довкола мене, прийшла, побачила, перемогла мене і втікла...

Між іншим я вчуся спілкуватися зі своїм чоловіком по новому .
В нас якось непомітно в спвльнійьмлвчанцв вилетів рік.
Я повинна тобі сказати дякую, мабуть, що я більше ні з ким крім нього не спілкуюся.

Я б тобі там відповіла в телеграмі...
Але знаєш... Ти ж сама сказала, що спишемся через рік.
Потім  сама сказала що не напишеш мені...
Значить і я не напишу

@темы: раздвоение личности

---

Ох ти ж... Скільки нових текстів...
Правильно це ж не фікція, це справжнє мабуть... 

Враження що мене  використали з цією грою, переключили на себе всю увагу щоб просто тупо кинути.. ти собі живеш далі, а я не можу навіть переналаштуватися, бо я була вся у цій грі і виключно для тебе. Бо ти навколо мне. В моєму домі, в моєму саду, в моєму житті.

 я реально думала що винна у твоїх почуттях  і що ти пропадаєш як автор через мене
Але знаєш... Зараз схоже як людина  зламалася саме я.

Я хочу розтовкти власну голову об щось і не відчувати на тебе цієї вселенської образи на на те що ти все наше спілкування назвала фікцією, в просто як завжди кинула.
Ось це твоє "спишемся через рік" це що? 
Для експерементального спостереження, чи я ще дихаю?

@темы: Предел гордости

---

Фікція... Фікція, фік ія, фікція... Просто фікція.... Кожне слово фікція

Удаваність.
На показ, на публіку...наче я б могла це все творити виключно на публіку, а не для тебе.
Я спустошена за ці тижні. 
Ти замість того щоб просто розслабитися і трішки мене приручити, трішки мене зачекати, просто добила

@темы: думки/мысли

---

Женя була права, коли просила з тобою більше не спілкуватися... 

Знаєш я більше не повернуся в ігри, і на фікбук. Є ризик зустріти вас обох

---

Просто враження що я підвішана тобою за ниточки над прірвою.
Нащо мені ці почуття?
Особливо коли ми не чуємо одна одну.

В мене враження що мені знову вихбли мозок і послали.

Тобто, прислати подарок, сісти на попу і сказати кохаю - ото наше все.
Доказати що я дійсно повинна все кинути і летіти до тебе - то не про нас...

Та ні, я не хочу щоб ти вибачалася перед кимось.
У цьому немає змісту.

Я просто вкотре знову одна

Чому я попросила відправити гру в архів,тому що я не хочу як дибіл ходити над тою роботою і чекати того що не буде 
І Женя була такою, як мені треба було, мене це влаштовувало, бо мені цього не вистачало.
І ні, я до неї не повернусь бо у цьому більше нема змісту

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Студенти біля мене розбираються з інформацією про північний потік і тим, що виробляють сусідні країни на експорт 

З іншого боку інші студенти обговорюють рух  тектонічних плит

В захваті від молоді.

@темы: Війна в Україні

---

Тривога знову застала  біля садка. Чи то одразу йти в підвали того коледжу.. чи як, не зрозуміло

@темы: Війна в Україні

---

Звернення до громадян 24 лютого 2022 року:
Громадяни, не панікуйте, не поширюйте фейки, не створюйте затори на дорогах, не заважайте військовим.

Через вісім місяців війни17.10.2022:
Громадяни, не збивайте самостійно іранські дрони!!!

Чому це нагадує фразу "не займайтесь самолікуванням"?

 

Cption

@темы: Війна в Україні

---

Побачила гидоту.... Яка вразила до душі.
Я не залишу коммкнтар, тільки тому, щоб не робити цій гидотні переглядів...

Якщо хтось пише гидоти щоб зачепити українця сто відсотково, хіба варто давати цій гидотні шанс на життя, на існування в мережі, показувати що воно дійсно діє?
Хочу забути і про цей "витвір" і про хвору людину це написавшу і про хвору людину це запостившу

@темы: думки/мысли