Я нуль.
Ревнива почвара, нікому не потрібна.
Зверхня, недолуга, потворна, огидна.
Як сама війна... Я не варта нічого, щоб отримати хоч краплю тієї живильної уваги.
Я спрагла.
З Аньою ми помирилися, але.. Ми більше не спілкуємось. Просто іноді переписка...
Леля, ніби і затягла мене в гру, але варто їй було помиритися зі своєю подругою. Вона почала зникати. Вимушене переселення, статус біженця, складнощі життя в незнайомому мовному середовищі.
Я радо підставляю плече під її скарги, допомагаю, просто слухаю, витягую з неї страх
. Сама ж мовчу про жах, про ракети, гелікоптери, винищувачі, повітряні тривоги... Про те що плачу перед обличчям безжалісної війни.
...
Все раптом стало марним.
Цінності - знехтуваними.